Віктор Степаненко, доктор соціологічних наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, випускник програми Фулбрайт-Кеннан 2004 р.

На шляху до формування національної мережі громадянського суспільства

 Нотатки з всеукраїнської конференції «Пошук майбутнього національної мережі ОГС України» –  м. Ірпінь (Київська обл.), 30.11 – 2.12.2017

Всеукраїнська конференція «Пошук майбутнього національної мережі ОГС України», що відбулася нещодавно, була організована ресурсним Центром “Гурт” у партнерстві з Мережею ОГС Естонії (NENO), Київським офісом Інституту Кеннана та Українським католицьким університетом за фінансової підтримки посольств Швеції та Естонії.  Захід об’єднав лідерів громадських організацій (як місцевих, так і регіональних), які представляють різні регіони країни, сфери та напрями діяльності “третього сектору”. Метою конференції було обговорення підходів, формування візій та розробка практичних моделей мережевої співпраці організацій громадянського суспільства – національної мережі ОГС України, визначення її стратегій та пріоритетів на 2018-2020 р. І хоча національну мережу ОГС України поки що не сформовано, захід став важливим інструментом досягнення мети об’єднати громадські організації країни в єдину горизонтальну структуру.

Власне, конференція не лише актуалізувала необхідність самого об’єднання громадських організацій країни в контексті обговорення цінного історичного досвіду та еволюції вітчизняного громадянського суспільства, але й напрацювала конкретні алгоритми і практичні моделі функціонування майбутнього мережевого об’єднання. Тезу про необхідність загальнонаціональної мережі українських НУО поділяли всі учасники заходу.

Пошуки та обговорення шляхів формування такої об’єднаної мережі розпочалися ще з 2006 року. Активну роботу задля її формування проводить і ресурсний Центр “Гурт.” Зокрема, у співпраці з мережею ОГС Естонії (NENO),протягом останніх двох років “Гурт” організував навчальний візит лідерів ОГС України до Естонії, провів фокус-групи та тренінги з розбудови партнерства.

В Україні вже існують деякі “прототипи” мережевих структур громадянського суспільства. Наприклад, власні загальноукраїнські мережі таких потужних організацій як Комітет виборців України та “Опора”. Є приклади доволі успішних мережевих об’єднань громадських організацій на регіональному і місцевому рівнях. Існують також і певні аналоги загальнонаціональних “платформних” об’єднань, зокрема Платформа громадянського суспільства Україна – ЄС, Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства східного партнерства, Громадянська Платформа “Нова Країна”, “Громадська синергія” та деякі інші об’єднавчі ініціативи.

Втім, ці платформні проекти сформувались і функціонують радше як певні корпоративні макро-НУО з усіма їх конкурентними перевагами, але й вадами, приманними “НУО-кратії” (формалізація, бюрократизація, переважна орієнтація на донорську кон’юнктуру, відрив від реальних суспільних потреб та представництва інтересів низових громадських організацій). До того ж деякі з цих новостворених макро-організацій були створені аби заповнити собою нові лагуни зовнішньо представницьких функцій вітчизняного громадянського суспільства згідно вимог ЄС в рамках асоціативної співпраці з Україною. Зокрема, це прямо зазначається в місії Платформи громадянського суспільства Україна– ЄС, яка створена у відповідності до ст. 469-470 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС “з метою забезпечення належної ролі громадськості у процесі виконання Угоди про асоціацію”.

Втім, навіть і цей досвід об’єднавчих платформ та представницьких макро-НУО у сфері “третього сектору” свідчить про актуальність реальних мережевих об’єднань громадських організацій країни.

Чому саме у період після Євромайдану це питання набуло своєї додаткової актуальності і важливості?

Є декілька причин та факторів, які пояснюють цю актуальність. Після кульмінаційного піднесення громадянської активності у період 2013-2014 років, коли саме громадянське суспільство відіграло вирішальну роль під час Революції Гідності і захисті країни проти зовнішньої агресії Росії, перед багатьма громадськими активістами виникли питання “що і як робити далі?” Як впроваджувати в країні реальні зміни і головне – забезпечити їх незворотність? Позначилась потреба осмислення нових викликів, які тепер стоять перед громадянським суспільством. Це обумовлює також системне завдання трансформації суспільної протестної енергії у конструктивну, ефективну та впливову соціальну силу, зорієнтовану на європейську модернізацію країни.

Водночас, в останній період на фоні тенденцій відновлення монопольного кланово-олігархічного контролю над державно-політичними процесами, розповсюдження владної демагогії щодо реформ, не підкріпленої реальними справами, наростання суспільних настроїв розчарування та апатії позначились і певні ефекти демобілізації громадянського суспільства. Проявляються ознаки розгубленості та неготовності багатьох традиційних НУО до зміни власних застарілих підходів, зорієнтованих радше на донорську фінансову допомогу, аніж на реальні потреби суспільства. Дає взнаки і об’єктивна втома багатьох громадських активістів-волонтерів, що героїчно винесли на своїх плечах буремні дні Майдану і найскладніший етап війни на сході країни. Ці та інші ефекти демобілізації, а також ознаки бюрократизації “третього сектору”, переродження та вростання недавніх палких “борців із режимом” у владні ланки апаратних структур, ефекти “теплої ванни” гарантованих фінансових вливань від закордонних донорів у зовні привабливі вітринні бренди “третього сектору”, такі як Реанімаційний пакет реформ (РПР), Катерина Смаглій вдало характеризує як “тривожний дзвінок” для вітчизняного громадянського суспільства (більше про це див. у статті Катерини Смаглій “Тривожний дзвінок громадянському суспільству України,” Електронний ресурс. – Режим доступу: https://kennankyiv.org/2017/08/28/wake-up-call_smagliy/)

У даній ситуації формування мережевого об’єднання справжніх, діючих, здебільшого низових НУО, повернутих обличчям до реальних потреб і інтересів людей на місцях – як раз і може бути однією з ефективних стратегій трансформації вітчизняного громадського суспільства, його новим форматом і підходом до вирішення багатьох різнопланових завдань суспільного оновлення. Об’єднавча стратегія вітчизняних НУО може стати і новим імпульсом для інституціоналізації громадянського суспільства, зростання його ефективності, спроможності і впливу.

Варто сказати, що у період після Євромайдану з активним розвитком волонтерського руху рівень суспільної довіри до громадських організацій суттєво зріс. За результатами опитування Інституту соціології НАН України у 2016 р. майже третина (31%) респондентів повністю або переважно їм довіряли – для порівняння рівень такої довіри у 2012 році був майже втричі нижчим, лише 13% респондентів їм довіряли. Але зростання рівня довіри до НУО здебільшого пов’язане з суспільним визнанням та високою оцінкою волонтерського руху, подвижницьких зусиль реальної “чорнової” роботи на місцях багатьох людей, активність яких часто не є формалізованою у структурних рамках традиційних НУО адміністративно менеджерського типу.

Іншими словами, довіра до НУО – це, радше, певний кредит довіри до них з боку суспільства. І завдання громадських організацій – виправдати цю довіру, підкріпивши її реальними справами через усвідомлення реальних суспільних потреб і нових викликів. Формат мережевого об’єднання ОГС як раз і сприятиме трансформації громадських організацій в координаційні мережеві центри громадянського активізму та широкого суспільного руху за оновлення і модернізаційне реформування країни.

Учасники конференції у обговореннях переваг мережевого об’єднання ОГС підкреслювали перспективу зростання інституційної, ресурсної і інформаційної спроможності громадських організацій, а отже – і підвищення суспільного впливу громадянського суспільства через його об’єднання людей, ідей та ресурсів. Це також дозволить українському громадянському суспільству стати паритетним учасником діалогу з органами центральної та місцевої влади, а також – з національними та міжнародними донорськими організаціями.

Директорка Київського офісу Інституту Кеннана Катерина Смаглій підкреслила що, формування мережі організацій громадянського суспільства України створить важливий канал горизонтальної комунікації та механізм впровадження необхідних соціальних інновацій. Павло Худ, директор Школи журналістики Українського католицького університету, зазначив важливу сторону перспективи мережевого об’єднання ОГС для збереження енергії і часу багатьох громадських організацій, які вони до того витрачали на нарощування власних ресурсів. Адже мережева взаємодія вже сама по собі привносить акумулятивний ефект поєднання ресурсів і відкриває нові можливості для НУО.

Що ж перешкоджає вітчизняному громадянському суспільству об’єднуватись? Які фактори є перепонами на цьому шляху?

В обговоренні цих проблем учасники конференції, представники громадських організацій, зазначали зокрема все ще існуючий брак інформації та координації про діяльність інших громадських організацій, навіть тих, які діють у подібних напрямах і сферах соціальних послуг. Як визнала одна з учасниць конференції, “ми все ще дуже мало знаємо один про одного і про діяльність інших”.

Втім, гарною новиною з цього приводу є те, що брак і інформації і розпорошеність зусиль великою мірою як раз і вирішується мережевим об’єднанням ОГС. Довіра один до одного – ще один нереалізований ресурс і, одночасно, перешкода до об’єднання в разі її недостатнього рівня поміж громадськими організаціями та за наявності надмірних егоїстичних амбіцій їх лідерів. І нарешті – не секрет, що сфера “третього сектору” є наразі високо конкурентним середовищем взаємної, іноді недобросовісної, боротьби громадських організацій за фінансові ресурси. Одначе мережеве об’єднання здатне коли не розв’язати проблему гострої конкуренції, то принаймні суттєво її пом’якшити через взаємну координацію проектних зусиль громадських організацій у реалізації спільних проектів. Власне, і донорська стратегія може також актуалізувати заохочення партнерства та мережевих об’єднань громадських організацій.

Якою ж має бути модель майбутньої національної мережі ОГС? Це одне із важливих практичних питань, навколо якого точились найбільш жваві обговорення і дискусії учасників конференції. Представники вітчизняних громадських організацій розглядали дві альтернативні моделі такого мережевого об’єднання:

1) юридично зареєстрована і формалізована мережа як громадська спілка на кшталт великого корпоративного НУО з доволі чіткою структурою різних координаційно-адміністративних ланок, які відповідають за різні аспекти і напрями її діяльності, зі спільною місію, програмою і етичним кодексом, що їх поділяють всі учасники мережі, з чіткою виконавчою вертикаллю її управління і координації діяльності, та

2) неформальна, юридично незареєстрована мережа “нейронного” типу, яка будується на основі лише горизонтальних зв’язків поміж її учасниками, лабільна та мобільна структура, здатна до швидкої адаптації своєї стратегії та підходів і яка є радше великим “парасольковим” координаційним центром, функції якого полягають здебільшого в акумуляції та обміні інформацією, поєднанні ресурсів під конкретні проекти та координації діяльності різних НУО.

Ці дві моделі мережевого об’єднання мають свої власні переваги, але й також і недоліки. І, очевидно, що оптимальна стратегія формування загальнонаціональної мережі ОГС полягала б у прагненні використання переваг і нейтралізації недоліків кожної з цих моделей (наприклад, навіть для “нейронної” мережі її юридична реєстрація може бути важливою), а також – у чіткому уявленні щодо практичних завдань і функцій мережі. Так, наприклад, однією із перспективних пропозицій щодо практичних функцій мережі, яка є корисною у будь-якій її моделі, є створення своєрідного сервісного центру мережі вітчизняних ОГС. Його функції полягали б у формуванні інформаційної бази даних, проектних пропозицій, кращих практик та можливостей мережі, у пошуку та регулярному оновленні інформації для членів в мережі, експертизі та оцінці грантових заявок для донорів, лобіюванні інтересів мережі та інших практичних аспектах підтримки і координування її діяльності.

Учасники конференції погодились, що рух до створення загальнонаціональної мережі фактично вже розпочато і певної мірою така мережа у її неформальному напівстихійному варіанті вже формується навіть у безпосередній комунікації, обміні думками, контактами та інформацією самих учасників конференції. Втім, як зауважив Богдан Маслич, виконавчий директор ресурсного Центру ГУРТ, було невірним формувати цю мережу на основі долучення інших організацій до однієї, навіть успішно сталої і потужної НУО, такої наприклад як ГУРТ. Цей процес повинен відбуватись шляхом лише низової самоорганізації організацій і на основі горизонтальної співпраці.

Конференція довела і всі її учасники підтвердили в цілому свої доволі оптимістичні оцінки щодо перспектив розвитку вітчизняного “третього сектору”, однією із актуальних стратегій якого є формування загальнонаціональної мережі вітчизняних громадських організацій.

 

 

 

 

 

На шляху до формування національної мережі громадянського суспільства

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: